Наступна стаття
Попри недолугий сюжет, зловживання скримерами, «пласких» персонажів та цитування перших частин, стрічку не можна назвати поганою. Розберемося детально у всіх плюсах та мінусах.
Кадр з фільму «Чужий: Ромул»Франшиза «Чужі» стала справжнім культурним феноменом ХХ-ХХІ століття. Світ побачили шість фільмів, серія короткометражок, безліч коміксів та новел. Нещодавно на екрани вийшов новий фільм із серії «Чужий: Ромул». Ми подивилися його і зробили власні висновки.
Увага! Стаття містить спойлери. Якщо ви хочете скласти враження про стрічку самостійно, рекомендуємо ознайомитися з текстом після перегляду.
Вейланд Ютані вже вкотре намагається вивести й дослідити ксеноморфа, щоб, як фанати франшизи знають з попередніх частин, пришвидшити колонізацію космосу. Водночас група підлітків планує втечу з колонії корпорації, де людям доводиться животіти в жахливих умовах та працювати за їжу.
Герої знаходять покинути станцію корпорації, де мають бути капсули для кріосну. Техніка потрібна підліткам, щоб пережити переліт і дістатися до тераформованої планети. Персонажі рушають по надію на краще майбутнє, але стикаються з ксеноморфами і змушені боротися за життя.
Раніше ми писали про те, що від стрічки не варто очікувати чогось надзвичайного. Втім, «Чужий: Ромул» виявився набагато кращим, ніж оікувалося… і гіршим, ніж він міг би бути, якби сценаристи та актори доклали зусиль.
Фільм має чимало недоліків. Серед головних на нашу думку – очевидна вторинність стрічки, пласкі клішовані персонажі, «слабкий» сюжет та брак пояснень.
Як і обіцяли творці, «Чужий: Ромул» відсилає нас до всіх частин франшизи. Ба більше: фільм об’єднує їх, латаючи сюжетні діри, перетворюючи розрізнені деталі на цілісну історію.
Завдяки останнім сценам, де з’являється гібрид ксеноморфа та інженера, ми розуміємо: інженери збралися викристати «чорну рідину», щоб колонізувати Всесвіт. Втім, надрозвинена іншопланетна цивілізація недогледіла. «Ідеальне створіння», що мало б привести інженерів до панування, виявилося небезпечним паразитом, який має на меті тільки розмноження.
Людині, яка вирішить познайомитися з франшизою, переглянувши фільм «Чужий: Ромул», речі, що відбуваються на екрані, можуть видатися позбавленими логіки та сенсу. Однак це не найменша з проблем.
Сюжет стрічки примітивний. Чимало моментів відверто «притягнуті за вуха», і якщо глядач сподівається побачити якесь нове рішення у боротьбі з ксеноморфами, чи бодай оригінальну сцену, він сподівається на марно.
Та найгірше те, що деякі моменти, як-от фінал, де героїня спочатку змагає гібрид, а потім лягає у криокапсулу, ледь не покадрово відтворюють сцени з попередніх частин. Порівняйте самі.
Щодо саунддизайну, його немає. Звук автори просто взяли з перших трьох фільмів.
Персонажі у «Чужий: Ромул» не викликають жодного співчуття. Складається враження, ніби героїв витягнули зі слешеру та запхали у глибокий космос, де замість вбивці з бензопилою на них чатують чужі.
Найбільше віриш зламаному андроїду Енді (він був єдиним з героїв, доля якого по-справжньому хвилювала автора статті під час перегляду). Його персонаж вибивається з типової компанії, яка поїхала пиячити на свіжому повітрі й стикнулася з маніяком.
Окремо хотілося б зупинитися на головній героїні. Якщо Елен Ріплі з оригінальної трилогії у першій та другій частинах виходить з лігва ксеноморфів живою завдяки власному розуму та навичкам, Рейн, протагоністка фільму «Чужий: Ромул», має подякувати умовностям та збігові обставин. Її порятунки, як-от у сцені з ліфтом – типове Ex Machina.
Фільм «Чужий: Ромул» зловживає скримерами. Якщо «Чужий» лякав атмосферою, «Чужі» зробили акцент на бойовик, то у «Ромулі» лякати намагаються різким звуком та неочікуваною появою монстра в кадрі.
Скримери мають право на існування. Та у фільмі жахів вони неначе сіль: насип забагато - і страва зіпована.
Головним антагоністом, як і у «Чужому», «Прометеї» та «Заповіті» автори зробили андроїда, що уособлює Вейланд Ютані. Проте якщо у «Чужому» не одразу ставало очевидно, що головний злодій тут не ксеноморф, а Бішоп, у «Ромулі» глядачеві одразу повідомляють про завдання та наміри штучної форми життя.
Персонаж Бішопа відверто перебільшений і скидається радше на чаклунку з дитячої казки чи Доктора Зло з «Остіна Пауерса», ніж на справжнього лиходія. Він мав би викликати острах і неприязнь, але злий андроїд, створений за допомогою комп’ютерної графіки, викликає хіба що скептичну посмішку.
Попри всі явні недоліки, стрічку не можна назвати однозначно поганою. Фільм варто похвалити за візуальні ефекти, цілісну композицію сюжету та несподівано глибокий, багатошаровий сенс.
Декорації, що наслідують оригінальні фільми та комп’ютерна графіка у «Чужий: Ромул» чудово доповнюють одне одного. Похмурі коридори, білі прилизані ретрофутуристичні лабораторії, краєвиди космосу та пейзажі колонії передають відчуття ізольованості й невідомості, справжнього жаху п’ятого типу. Водночас у стрічці справді багато динамічних моментів і напружених сцен.
Попри банальність та передбачуваність, сценаристів варто похвалити за цілісність історії. У фільмі «Чужий: Ромул» немає дір і непотрібних деталей. Глядачеві навіть дають трохи нової інформації про ксеноморфів, їхню біологію та зв’язок з чорною рідиною.
Якщо «Заповіт» був вщерть напханий малозрозумілими алюзями на Біблію, а «Прометей» відсилав до нацистів, «Ромул» повертає нас до первинних думок, що їх пропонували в оригінальних стрічках і навіть намагається просуватися далі.
Ідеальні створіння не думають
Цю фразу можна назвати провідною ідеєю всієї франшизи. Поки розумні створіння будують машини (чи вирощують їх, як-от інженери), звичайний паразит, краще пристосований до навколишнього середовища, легко зводить нанівець набутки здавалося б вищої форми життя.
Це приводить до іншої думки. Люди, які змогли правильно витлумачити призначення чорної рідини, не спитали себе: якщо інженери створили цю субстанцію для того, щоб заселити Всесвіт, де зараз їхня цивілізація? З цього випливає другий сенс, банальний, але неочевидний: у гонитві за безсмертям людина забуває про власну недосконалість.
Чи мріють чорні андроїди про дослідницьку лабораторію?
«Чужий: Ромул» продовжує одну зі стрижневих тем наукової фантастики, а саме чи можна вважати цілком штучну розумну форму життя людиною. У «Чужих» синтетик Бішоп своїми діями довів: незалежно від того, зібрали тебе на заводі, чи зробили «природним» шляхом, людяність можна і треба проявляти.
Творці «Ромула» показали це питання геть з іншого боку: Рейн, головна героїня, «олюднює» синтетика Енді, від чого андроїд, парадоксально стає людяним. Автори ніби кажуть нам: речі стають тим, чим їх ти вважаєш.
Хочеться звернути увагу і на тонку іронію, пов’язану зі зламаним синтетиком. Уважний глядач, знайомий з попередніми фільмами, помітить: для роботи у шахтах Вейланд Ютані створила чорношкірих андроїдів Енді. Водночас Бішопи та Девіди, призначені для наукових досліджень – білі. У такий спосіб автори спробували додатково порушити питання стереотипів і дискримінації.
Жах життя, жах народження
Ганс Руді Ґіґер, митець, який розробив дизайн «Чужого» і здобув завдяки цьому всесвітню славу, зосереджувався у своїх роботах на екзестенційному жаху. Поява людини у світі на гадку Ґіґера – болісний процес, первинна травма, яка веде до страждань. Найочевидніше це проглядається у роботі «Машина народження»:
Ксеноморфи, однак, не пасуть задніх. Уважний глядач легко помітить фалічні обриси горішньої частини фейсхагерів, а також те, що їх нижня частина скидається на жіночі геніталії. Небезпечна штучна форма життя – вершина метафори жаху появи на світ, який вбиває. Буквально.
Коли наприкінці фільму Кей народжує гібрид ксеноморфа та інженера, стрижнева ідея творів Ґіґера стає надочевидною і водночас глядач не отримує прямих пояснень.
«Чужий: Ромул» залишає по собі неоднозначне враження. З одного боку, відверто слабкий сюжет, клішовані герої і «цитування» перших фільмів мали б робити стрічку поганою. Втім, візуальні ефекти та сенси рятують «Ромула» від повного провалу.
Наостанок ми хочемо поділитися з вами думками деяких глядачів фільму. Ось, наприклад, що думає про стрічку людина, побіжно знайома зі всесвітом:
Для мене це виглядає так, ніби підлітки потрапили на станцію з чужим... Я насправді не зрозумів, навіщо туди запхали підлітків.
А ось якої думки тримається поціновувач, який переглянув усі стрічки:
Без бухла я б туди не пішов. Скучно […] я там ржав.
На гадку ж глядача, для якого «Чужий: Ромул» став першим фільмом, більшість подій, особливості біології та закадрові сенси залишилися незрозумілими:
Звідки цей огромний х*й в кінці виліз? Він що за п’ять мінут дорос?
Дивитися фільм чи ні, особиста справа кожного. Ми ж зі свого боку обережно рекомендуємо переглянути стрічку, але не чекати забагато від сюжету.
Popura Поп